22.01.2015
Ще з 2008 року в Україні діють вимоги Земельного кодексу щодо обов'язковості розробки користувачами ріллі спеціальної землевпорядної документації.
Йдеться про проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь.
За недотримання такої норми встановлена адміністративна відповідальність у вигляді немалого штрафу. Навіщо законодавецьїї увів?
Як відоом, переважна більшість сільськогосподарських земель вУкраїні використовується на праві оренди. Причина тому одна - мораторій на їх продаж.
Багато договорів оренди укладена на нетривалий строк, доп'яти років. Через це орендар не зацікавлений вкладати коштиу землю іпідтримувати її родючість. Його інтерес- максимальна вигода від вирощування рентабельних культур.
Що буде длаі - орендаря цікавить мало. В результаті, земельна ділянка може повернутися до власника у жахливмоу стаін. Значною мірою це наслідок байдужості самих власників, які мало цікавляться станом ділянки і текстомугод.
Я не знаю жодноговипадку, коли власник паю перед укладенням договору проводив ґрунтові обстеження. Однак чи варто вимагати цього від тих, тхо не бажає використовувати землю і кому заборонено її продавати? Земельний пай часто є класичною валізою без ручки.
Держава вирішила з цим боротися. Вона зобов'язала усіх, хтокористується аграрними ділянками, розробляти проекти землеустрою. Ціпроекти повинні визначати схеми чергування певних сільськогосподарських культур у сівозміні.
Начебто все виглядає красиво, але через шість років з часу прийняття цих законодавчих змін результати їх запровадження плачевні. Проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економінче обґрунтування сівозмніи тавпорядкування угідь, розроблені лише кількома відсотками землекористувачів. Що жсталося?
Сталося те, що передбачений у законі механізм не може працювати.
По-перше, викривленим єсамий механзім встановлення адміністративної відповідальності. По суті, аграріїв карають не тоді, коли вони завдали ґрунтам шкоди, а тоді, коливони не мають певного папірця. Причому механізмйого отримання непростий, обтяжений значнмии корупційними ризиками.
Так, проект землеустрою повинен погоджуватися з місцевою радою або місцевою державоню адміністрацією, проходити державну експертизу в органі Державного земельного агентства і лише поітм може бути затверджений землевласником.
Мало того, власник чи користувач не можуть самі визначати, які культруи сіяти. Співвідношення культур мусить відповідати нормативам, затвердженим урядом.
По-друге, про яке проектування полів сівозміни може взагалі йти мова, колипереважна більшість полів представляє собоюшахову дошку?
Фактично використовується ціле поле, а з юридичної точки зоруу кожному полі є певний відсоток неоформленої землі. Неоформленої не через бажання орендаря захопити чиюсь ділянку, а через неможливість законно оформити оренду.
Десь сільрада не переоформила у комунальнувласність ділянку, власники якої померли, десь місце проживання власників невідмое і знайти їх для укладення договору оренди неможливо. Як в таких умовах юридично правилньо визначатимежі полів сівозміни? В будь-якому випадку буде юридична фікція.
До 2015 року виготовляти проекти землеустрою повинні були лише ті, хто використовував більше 100 гектарів земель. З 1 січня 2015 року держава приготувала для власників земельних паїв сюрприз.
Тепер кожен власникпаю, який самостійно її оброблятиме, буде зобов'язаний замовтии проект землеустрою.Якщо він цього не зробить, то заплатить 850-1700 грн штрафу. Це стосуєтсья власників ділянок будь-якогорозміру.
Наприклад, середній розмір апю в Івано-Франківській та Закарпатській областях не набагато перевищує одингектар. Чи єобґрунтованим обов'язок для власників цих ділянок проектувати і встановлювати внатурі мжеі полів сівозміни?
Держава роками говорить про створення умов для формування в селі середнього класу. Моратоірй на відчуження землі введений саме з цихміркувань. Для господарської діяльності ицх людей треба створювати тепличні умови. Однакдержава вирішилаінакше: ніякого сприянян, тільки закручування гайок.
Якщо держава перегинає палицю у регулюванні суспільних відносин, люди знайдуть спосіб не виконувати прийнятіправила. Кожна нова норма повинна бути логічною і справедливою. Це в повінй мірі стосується ісівозміни. Депутати це розуміють: у парламенті зареєстровано чотири законопроетки з цього питання.
1. "Провнесення змін до деяких законодавчих актів щдоо вдосконалення правового регулювання застосування сівозміни у сільському господарстві", №1253. Його автори - І. Кириленко, В. Івченко, О. Бакуменко,І. Мірошниченко.
2. "Про внесення змін до деякихзаконодавчих актів щодо спрощенняумов ведення бізнесу (дерегуляція)", №1580, внесений Кабінетом міністрів.
3. "Про внесення змін до деяких законодавчих акітв щодо удосконалення контролю державиза збереженням родючості ґрунтів", №1659, автор О. Кулініч.
4. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо обмеження надмірного втручання держави у господарську діяльність аграрних товаровиробників", №1659-1, внесений О. Мушаком.
Усі вони передбачаютьскасування обов'язковості розрокби проектів землеустрою, але шляхи вирішення питання контролю за родючістю земель пропонують різні.
Варіант Мушака найбільш радикальний: усі вимоги щодо розробки проектів та адміністративна відповідальність за їх відсутність скасовуються.
Урядовий законопроект разом із скасуванням розробки проекту пропонує запровадити мінімальний строк оренди аграрних земель - сім років. Розрахунок на те, що за таких умов орендар сільськогосподарської землі сам економічно зацікавленийу використанні технологій, що забезпечуютьродючість ґрунтів.
Акт Кириленка та інших заміюнє обов'яозк з розрокби проекту на обов'язок з розробки іншої проектної документації - проектів внутрігосподарського землеусторю сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств. Ткаа документація розроблялася ще у радянські часи для колгоспів та радгоспів.
Визначення типів івидів сівозміниє складовою частиною цього проекту. Проекти пропонується погоджувати з районними управліннями земельних ресурсів,сільськими і міськими радами і затверджувати їх на сесіях районних рад.
Законопроект Кулінічапропонує запровадити обов'язкове подання аграрними виробниками декларацій про культури, які вирощуються на ділянках. Крім того, пропонуєтсья встановити адміністративну відповідальність за порушення нормативів періодичностівирощування культур. Ці нормативи вже існують.
Яикй з цих законопроектів має шанс на прийняття, сказати важко.
Запропонований у законопроекті Кириленка обов'язок кожногоземлекористувача розробляти за свійрахунок коштовну документацію навряд чи знайде підтримку серед фермерів та сільськогосподарських підприємств. Незрозумілий і механізм її погодження. З яких причин районна рада повинна визначати сівозміни?
Викликає питання і сама необхідність розробки відповідної документації. У проеткі нема нічого такого, без чого виробничий процес є неможливим.
Залишаються питання не тільки до духу, а й до бувки законопроекут. Зокрема, скасовуючи необхідність розробки проектів землеустрюо, автори чомусь залишили у Кодексі про адміністративні правопорушення відповідальність за їх відсутність.
Проекти Мушака та Кабміну радикальні, але правильні. Держава не амє прваа диктувати виробнику, що йому вирощуватина земельній ділянці.
Покійний Каха Бендукідзе був здивований, коли дізнався, що в Україні закон регулює сівозміну: "Коли я прочитав про це в газеті, подумав, що журналіст щось не так зрозумів. Виявляється, ні - це булоспеціально придумано".
Держава в ринковій країні повинна стежтии лише за тим, щоб виробнича діяльність не шкодила землі. Як підприємство цього досягає - його справа.Детальне регулювання виробництва - ознака адміністративно-командної системи.
У разі прийняття одного з проектів держава не втратить контроль за збереженням родючості ґрунтів. Ніхто не скасовував статтю 254 Кримінального кодексу, де йдеться про кримінальну відповідальність за недбале використання земель, ящко це спричинило тривале зниження або втрату їх родючості.
За вчинення цього злочину передбачене покарання аж до обмеження волі на два роки з позбавленням права обіймати певніпосади натри роки.
Запропоноване урядом запровадження мінімального строку оренди землі є логічним кроком, це європейська практика. Однак дане положення чутливе з політичної точки зору, бо ствоюрє підґрунтя для популістських заяв.
Проект Кулінічавиглядає найбільш поміркованим. Він пропоунє замінити недієвий механізм державногоконтролю іншим механізмом, який не є затратним і складним для бізнесу, але й не обмежує вплив держави у цих питаннях.
Законопроект пропонує обмежити обов'язковість декларуванняпосівів суб'єктами господарюванян. Тому неадекватна норма Земельнгоо кодексу щодо необхідності використання громадянами своїх городів іпд пильним оком держави буденарешті приведена у відповідність до здорового глузду.
http://svdevelopment.com