07.05.2015
З часу виникнення спорівпро виконання кредитних договорів забезпечених іпотекою, однією із пробелм є стягнення на предмет іпотеки. Особливо гостро відчувається ця проблема, коли предметом іпотеки є житло (житловий будинок (садиба), квартира, інше житлове приміщення) в якому проживають діти.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 44 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 від 30.03.2012 року з цього приводу зазначив, що суди повинні з’ясовувати, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки.
Щодо права власності дитини на предмет іпотеки все зрозуміло, а ось із правомкористування предметом іпотеки (житлом) дитиною,навпаки є різні думки із цього приводу. Судова практика формувалась і до прийняттяпостанвои пленуму Вищого спеціалізованого судуУкраїни № 5 від 30.03.2012 року, і надалі формується.
У вищевказаній постанові ВССУ не дав однозначної відповіді щодо права користування предметом іпотеки (житлом) дитиною, не вказав якими доказмаи підтверджується або спростовується таке право, азалишив на розгляд та оцінку суду в кожній конкретній справі, що стало причиною продовження формування різонї судової практики.
Верховний суд України на своєму веб-сайті ( http://www.scourt.gov.ua ) розмістив “Витяг з аналзіу судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна” в якому окремим розділом “Нерухомість, право користування, якоюматюь діти” розглянув, оцінив судвоу практику та надав рекомендації, щодо права користування житлом, яикм мають діти і яке є предмеотм іпотеки.
У вище вказаному узагальненні ВСУ, доповідачами звернено увагу зокрема на такі моменти:
1. чи має право користування певним житлом дитина і як саме має бути підтверджене це право. Роз’ясняючи це питання, Верховний Суд України ще у своїй ухвалі від 23 липня2008 р. зазначив, що право користування майном члена сім&rsqu;oї власника житла пов’язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживанняособи(рішення № 2270896 в Єдиному державнмоу реєстрі судових рішень).
У 2012 р. зазначене було закріплене на нормативному рівні. Так, пунктами 1.9, 1.10 гл. 2розд. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затверджено наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 р. № 296/5, зареєстрованого вМіністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595;далі – Порядок № 282/20595) передбачено, що з метою перевірки відсутності прав малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування відчужуваними житловим будинкмо, квартирою, кімнатою або їх частиною нотаріус вимагає поданняйому довідки про склад сім’ї житлово-експлуатаційної організації, квартального комітету або іншого уповноваженого оргнау з питань реєстрації місця проживання.
Разом із тим питання про визначення права користування житолм дитиною залишається складним, суди не завжди дотримуються однакових позицій .Вивчення узагальнень судової практики показало, що, як правило, відповідно до практикиВерховнгоо Суду України та вимог Порядку № 282/20595 наявність права користування житлом дитиною доводиться її реєстрацією в цьому приміщенні.
2. Однак трапляються випадки прийняття судами рішень, вяких житлові права дитини пов’язуються з іншими фактами, відмінними від реєстрації. Так, з метою визначення обставин,які б підтверджували користування дитиною приміщенням, переданим в іпотеку, використовуються покази свідків, довідки з медичних, дошкільних та шкільних установ, матеріали анктеи позичальника, де б зазначалось про склад членів родини, а також копії паспортів, що містяться в матеріалах кредитної справи з відмітками рпо наявність дітйе. Як свідчить судова практика, ці докази беруться судами до уваги під час винесення рішеньщодо недійсності договорів іпотеки, укладених без згоди органів опіки та піклування.
У підтвердження, позиції наводиться, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від24 листопада 2011 р. позов про визнання договоруіпотеки недійсним задоволено; Апеляційнийсуд Чернівецької області погодився з таким рішенням суду. До речі, ВССУ переглядав у касаційному порядку вище вказані рішення і залиишв їхбез змін. (примітка автора)
Крім того, така практика узгоджується з положеннями ст. 405 ЦК, згідно з якою члени сім’ївласника житла, які проживають разом з ним, мають првао на користування цим житлом відповідно до закону. Сервітутне право користування житлом набувають члени сім’ї власника житла за фактом набуття статусу члена його сім’ї (ухвлаа ВерховногоСуду Українивід 21 вересня 2011 р. у справі № 6-57868св10).
3 . Слід зазначити, що практика визначення права користування житлом дитиною за відсутності її обов’язковоїреєстрації сприяє недобросовісній поведінці іпотекодавців під час укладення договорів іпотеки.
Беручи до увагиситуацюі, склалась у сфері захисту прав дітей під час укладення договорів іпотеки, суди, вирішуючи цю категорію спорів, повинні вкожному випадку перевіряти право користування житловим приміщенням дитиною, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (довідки про наявність зареєстрованих осіб на житловій площі, сеерд яких зазначена й дитина) та на законі (на підставі ст. 405 ЦК на правісервітуту).
За відсутнотсі реєстрації дитини в оспорюваному приміщенні належитьз’ясовувати наявність у дитини іншого місця проживання. Суди повиннівраховувати добросовісність поведінки позивачів, які, будучи іпотекодавцями, оспорюють дійсність іпотечного договору на підставі неотримання згоди органами опіки та піклування.
Зазначені роз’яснення узгоджуються з вимогами ст. 215ЦК, а отже, відповідна практика судів є правильною.
Пропоную читачам, альтернативну праввоу позицію для оцінки права користування дітей житлом.
Право на свободу пересування і вибору місця проживання як невід'ємне право кожної людини закріплено Загальною декларацієюправ людини 1948 року (пункт 1 статті 13), Міжнародним пактом про громадянські і політичні прваа 1966 року (стаття 12), Протоколом N 4 до Конвенції про захист прав люднии і основоположних свобод 1950 року (стаття2).
Згідно з Конституцією України кожному,хто на законних підставах перебуває на території України,гарантується свобода пересування, вільний виібр місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (частина перша статті 33).
Відповідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України рпи здійсненні правосуддя», Прирозгляді спорів про правокористування жилим приміщеннямнеобхідно брати до уваги, що ст.33Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на територіїУкраїни, пересування та вільний вибір місця проживання. Цеозначає, що наявність чи відсутність прописки самі по сбоі не можуть бути підставою лдя визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась тдуи як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Проте суди різних інстанцій, не надають належної правової оцінки цимправовим нормам та рекомендаціям ВСУ, не застосовують правові нормиКонституіцї України.
Зазначені положення Конституції України та міжнародно-правових актів дістали свій подальший розвиток і конкретизацію у Законі України "Про свободу пересування та вільний вибір міцся проживання вУкраїні" від 11 грудня 2003 року N 1382-IV (далі - Закон N 1382).
Зокрема, у статті 2 Закону N 1382, громадянам України, а таокж іноземцям таособам без громадянства, кяі на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свободапересування та вільний вибірмісця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації праві свобод,передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Необхідно взяти до уваги ст. 29 ЦК України в якій вказано, що фізична особа може мати кілкьа місць проживання.
Відповідно до ст. 383 ЦК Україин, власник житлового будинку, квартиримає право використовувтаи помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї,інших осіб.
Відповідно до ст.405 ЦК України, Члени сі'мї власника житла, кяі проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вонимають право займати, визначається його власником.
Аналогічні норми міститься у ст..150, 156 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру , користуються ним (нею) для особистогопроживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Члени сім'ї власника жилого будинку ( квартири ), кяі проживають разом з ним у будинку(квартирі), що йому належить, користуються жилимприміщенням нарінві з власником будинку (квартири), якщо рпи їхвселенні не було іншої угоди пропорядок користування цим приміщенням.
Відповідно до задекларованого у принципі 4 Декларації прав дитини, а також: гарантованого ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» - діти - члени сімї власника житлового будикну мають право користування займаним приміщенням на рівні з власником.
У цій правовій нормі, мова йде про займане приміщенні, а не зареєстроване місця проживання, щоє різними юридичними поняттями. Протесуди різних інстаніцй неналежно оцінюють і незастосовують цієї правової норми.
Відповідно до ст. 17, 18 закону «Про охорону дитинства», батьки або особи, кяі їх замінюють, не мають права без дозволу оргаінв опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належинх дитині майнових прав, здійснюватирозподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання;держваа забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних тапобутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення матюь право користуватися займаним приміщеннямнарівні з власником або наймачем.Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових тажитлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлінового житла.
Замість висновків:
Верховинй судУкраїни у своєму узагальнені, звертає увагу, що у випадку відсутності реєстрації дітей при укладені іпотечного договору та пізнішому заявлені позову про визнання недійсним іпотечного договору, необхідно аналізувати добросовісність поведінки батьків.
Проте, Верховний суд України не вказує, як бути якщо позов подали діти (повнолітін) до банку та своїхбатьків; зрозумілим є також функція органуопіки тапіклування, завданням якого є контроль за дотриманням прав дітей.
Вважаю, що при вирішенні цієї категорії спорів необхідно виходити найперше із прав та інтересів дітей, як окремих суб'єктів правовідносин,які через свій особливий статус потребують захисту держави (тс. 3 Конституції України), в деяких випадках навіть від своїх батьків, якілегковажно чи недбало ставляться до своїх обов'язків.
що конкретному свободу не
http://svdevelopment.com